«Крила» натхнення, таланту і успіху

Короткометражний фільм з такою назвою отримав визнання  і окрилив на перемогу в конкурсі ” Учительський Оскар 2020″ Мар’яну МАРЧАК. До Вашої уваги – інтерв’ю з переможницею.

– Насамперед іще раз вітаємо Вас із перемогою! Чи важко було змагатися?

– Перемогу в конкурсі професійної майстерності педагогів «Освітянський Оскар» я здобула завдяки голосуванню найавторитетнішого та найчисельнішого журі – всіх тих, кого не залишила байдужим моя «вчительська історія», всіх тих, що теж мріють жити в казці, де добро перемагає зло, всіх тих, хто теж носить чарівні рожеві окуляри, крізь скельця яких видно іншу реальність – світлу, феєричну, яскраву, всіх тих, хто, як і я, мріють завжди бачити зорі в калюжах. 468 уподобайок під історією №6 допомогли мені піднятися на п’єдестал пошани. Дякую всім за таку високу оцінку моєї скромної вчительської праці! Ви надихаєте!

– Освіта – Ваше покликання чи вибір?

– “Молода, ініціативна, повна натхнення і віри у те, що має силу змінити цей світ на краще, передаючи свої знання, любов до рідного краю, до Бога і людей своїм учням. Освічена та досвідчена! Відразу впадає у вічі її високий професіоналізм та перфекціонізм у всьому, бо все, що вона робить – робить з великою любов’ю. Чи то співає в церковному хорі на славу Божу, чи викладає учням мову та літературу, чи готує для коханого чоловіка, чи виховує свого синочка. Завжди готова допомогти, підтримати, порадити, розрадити. Приємно, що ми працюємо в одному колективі!” – такий теплий відгук про мене як вчителя підготувала для конкурсу моя колега Іванна Іванівна Котович, за що їй сердечно дякую!

Здається, наче вчора переступила поріг ліцею, а насправді пройшло немало років. Жодного разу не задумалася над тим, чому я саме тут, серед дітей. Не можу розповісти вам фантастичної історії про вибір професії, бо ніколи не обирала: я ще маленькою знала, що хочу бути вчителем. Мабуть, покликання в мене таке. Сіяти Слово, вічне й нетлінне, Боже й світське, Слово, яке згодом проросте в дитячих серцях любов’ю та теплом. Я архітектор. Архітектор тендітних дитячих душ, тому прагну оздобити внутрішній світ учнів щирістю, чуйністю, добротою, хочу виховати цілеспрямованих, активних, розумних і непересічних громадян. Вірю, що Господь благословить усі мої починання у винограднику, ім’я якому – школа. 

– Конкурс «Освітянський Оскар»  – новинка серед освітянських змагань?

– Справді, формат цього конкурсу кардинально відрізняється від славнозвісного «Учитель року».

Конкурс професійної майстерності педагогів «Освітянський Оскар» цьогоріч вперше проводився на теренах Долинщини, тому й не дивно, що для багатьох вчителів став так званою першою ластівкою. За час роботи в школі доводилося брати участь у різноманітних олімпіадах тільки в ролі наукового керівника, наставника тощо.

“Освітянський оскар» – це новий формат оцінювання роботи педагога. Не потрібно проводити уроки, писати бездоганний конспект чи перевтілюватися в, пробачте, перестрашеного учня, бо перед тобою – десяток-другий тестів з психології та педагогіки. Завдання вчителя – представити журі свою роботу. Тобто не створювати щось нове, а лише презентувати те, що ви вже зробили! Організовано конкурс Галиною Богданівною Пирин на високому рівні. Чітко вказано завдання, обсяг матеріалів (до 100, 200 слів тощо), терміни подання електронних заявок.

– На перший погляд, усе дуже просто: слід лише дати письмові відповіді на запитання та зняти відео. Насправді ця робота вкрала в мене не одну ніч… Це щось на кшталт конкурсу краси, тільки там оцінюють зовнішність, а нам потрібно було презентувати своє маленьке педагогічне «я». «Ми – не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних», – ось що намагалися «сказати» членам журі учасники конкурсу. 

– Яких, на Вашу думку, нововведень потребує середня освіта?

Щоб забезпечити максимально комфортні умови проживання, людина щоденно використовує різноманітні природні ресурси. Населення планети щороку зростає, тому науковці б’ють на сполох: ми вже «позичаємо» природні блага у своїх майбутніх онуків. Слід задуматися над тим, яке середовище залишимо нащадкам: голі гори й океан сміття? Насправді часу на роздуми обмаль, потрібно діяти! То що ж ми можемо зробити вже сьогодні? По-перше, ознайомити дітей із терміном «освіта для сталого розвитку». По-друге, мотивувати здобувачів освіти цікавими та  корисними проектами. Жодних таємниць нема: діти з величезним задоволенням виконують те, що їм подобається. Тому намагаюся працювати так, щоб максимально враховувати вподобання школярів. «Подаруй усмішку планеті», «Здай батарейку – врятуй їжачка» – одні з найбільш успішних екологічних проєктів, реалізованих у стінах Долинського ліцею №1.

За організацію та проведення акції “Здай батарейку -врятуй їжачка” (2018р.) учні мого класу були відзначені грамотою міського голови Володимира Гаразда. До речі, нам вдалося зібрати більше 1000 батарейок. Кожен має знати: 1 батарейка, викинута разом із побутовими відходами, потрапляє на звалище, де розкладається просто неба. Після руйнування оболонки батарейки у грунт потрапляють шкідливі речовини, що здатні отруїти 20 метрів квадратних  землі. Через воду, повітря, їжу рано чи пізно отрута потрапляє в людський організм.

– Фільм «Крила», оприлюднений у мережі YouTube, отримав багато схвальних відгуків, в нього особлива енергетика і зміст…

– Так. Грандіозне, яскраве, неповторне сімейне відео, яке вже ввійшло в історію нашого життя. Було безліч думок, варіантів, сценаріїв, як продемонструвати себе в коротенькому відеоролику. Надзвичайно важко було мені обрати з тисячі ідей ту, яка би стала віддзеркаленням мого сьогодення. На жаль, на сторінках газети цього не розмістити, тому тільки розповім про задум. Отже, глядачів чекав один день з мого життя. Ранок. Кава, що заплутує думки, перелік справ, які сьогодні таки мушу встигнути. Далі – дорога до храму, співана молитва у хорі «Істина», прогулянка з синочком у парку і … спогади, закарбовані у фотоальбомі. На світлинах ми з чоловіком – актори драми-експерименту «Човен» (режисер Тетяна Закусілова). Алея Шептицького й Долинський ліцей №1. Ще декілька сходинок, ще декілька хвилин – і дзвінок запросить усіх на розмову про вічне… Лейтмотивом відео стали рядки Ліни Костенко із поезії «Крила»

Варто зазначити, що кожне завдання було по-своєму особливим. Звісно, найскладнішим є відео, оскільки потрібно не лише написати чи продумати сценарій, а й стати «актором на три хвилини». Ще один аспект – технічне забезпечення й монтаж. Я щасливиця долі, бо професійні зйомки проводив мій друг і трішки учень, який зараз живе та працює в Києві, Дмитро Дубський. Дякую за цінні поради й погляд «збоку», за цілодобову підтримку й віру в мої сили, Тетяно Закусілова. Ось цей креативний дует теж став моїми крилами в час напруженої підготовки до конкурсу. З гордістю можу заявити, що наше відео на Youtube-каналі переглянули вже 1300 разів!

Ваше сьогодення і Ваші «крила» це…

– Отже, моє теперішнє – це сума тих усіх прожитих днів, упродовж яких я пізнавала світ, здобувала знання, вчилася вчити інших. Моїми крилами колись були танці, театр і хор. На превеликий жаль, я не змогла закарбувати у відео танцювальну сторіночку мого життя, але в моєму серці завжди жевріють теплі спогади про насичені репетиційні будні та яскраві концерти Народного аматорського ансамблю танцю «Веселка» та Зразкового ансамблю бального танцю «Натхнення». Дякую Оксані Михайлівні та світлої пам’яті Богдану Броніславовичу Судолам за те, що у мене були такі прекрасні вчителі.

Мої крила сьогодні – усмішка синочка, міцне плече чоловіка, добре слово батьків, розмова із друзями… А ще – щирі колеги, які завжди готові допомогти. Бажаю всім високого й упевненого польоту на крилах щастя та мрій!

– Найцінніший Ваш подарунок, окрім «оскароносної» перемоги?

– Найцінніший подарунок – це, мабуть, здобутий досвід, а також – приємні емоції. Якщо говорити про матеріальне – подарункові сертифікати від мережі магазинів цифрової техніки «Nimpha», від мережі торгових центрів «Епіцентр», магазинів «100 Ок», сертифікат на річну передплату газети «Добра справа», а також подарункова картка від «Alina Balance». Але  це ще не весь перелік. Родзинкою свята були яскраві букети для переможниць від магазину «KVITKA”. Величезне спасибі всім спонсорам цього конкурсу!

– Визнання – час для  «відпочинку в тіні лаврів» ?

– Думаю, що ні. Вершину підкорено. Треба рухатися далі, відкривати нові горизонти, а не стояти на місці. «Людина, яка не рухається вперед, іде назад», – казав колись мій вчитель фізики Володимир Степанович Сподар. Не можна зупинятися на досягнутому, нехай малими кроками, та все ж простувати далі дорогою вдосконалення. «Я знаю, що я нічого не знаю», – золоті слова Сократа, які часто служать мені девізом у житті.

Не маю ані найменшого бажання ділити (хоч і умовно) своїх колег-конкурсантів, бо всі, хто брав участь переможці над собою, над своїми комплексами, побоюваннями, кожен піднявся на щабель вище, продемонструвавши свою професійну майстерність. Вважаю, що найцінніший «Оскар» нашого життя – щаслива сім’я! Куди б нас не заводили щоденні турботи, ввечері ми все одно причалюємо до цієї пристані, де нас чекають, де нас люблять, де нам тепло. Тому бажаю здоров’я Вам, дорогі колеги, Вашим дітям, бо вони  – сенс життя кожної мами, а також вашим батькам, бо поруч з ними, зовсім не страшно крокувати в майбутнє! За вікном буває різне: зазвичай сонячно, іноді дощить, а то й засипає градом проблем. Нехай над вашими сім’ями Господня рука міцно тримає ту парасольку, що здатна захистити від будь-яких негод життя. А ще – бажаю всім, усмішок, сонця, квітів, затишку, кохання, добра!

(на фото – кадр з фільму)